Осип Козловський

Осип Антонович Козловський — російський композитор польсько-білоруського походження, один із провідних діячів музичного життя Петербурга наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Музичну освіту здобув у польському середовищі, навчався у Варшаві як співак, скрипаль та органіст. Тісно співпрацював із родиною Огінських і часто перебував у Слонімі — важливому культурному центрі того часу.

Існують різні версії щодо його місця народження: одні джерела подають Пропойськ або маєток Козловичі, інші вказують на Варшаву; також збереглися суперечливі свідчення про його родовід, зокрема про шляхетне білоруське походження. Його дядько, знаний гусляр Василь Трутовський, першим звернув увагу на здібності племінника та доправив його на навчання до костелу Святого Яна у Варшаві.

У 1786 році вступив до російської армії та брав участь у російсько-турецькій війні. З 1791 року здобув широку славу як композитор музики для державних урочистостей. У 1795 написав оперу «Взяття Ізмаїла». У 1799 призначений «інспектором музики» імператорських театрів, а у 1803 став «директором музики», фактично очоливши музично-театральне життя столиці. У 1820–1821 роках працював у білоруських маєтках, зокрема в Залессі, що стало основою мелодрами «Жниварі, або Обжинки в Залессі».

У 1780–1790-х роках він співпрацював із князем Григорієм Потьомкіним і здобув першу широку славу після виконання полонезу «Грім перемоги, лунає» на урочистостях у Таврійському палаці 1791 року. У цей час Козловський входив до мистецького кола графа Лева Наришкіна, де його твори виконували поряд із музикою провідних європейських та російських композиторів.

Важливе місце у творчості Козловського посідають дві редакції Реквієму: перша, створена 1798 року для поховання польського короля Станіслава Августа Понятовського, і друга, перероблена у 1826 році для вшанування пам’яті імператора Олександра І. Його музика також звучала на похороні скрипаля Івана Ярневича у 1804 році. Твори композитора нерідко виконувалися на придворних урочистостях і зберегли стійку популярність упродовж усього XIX століття.

Останні роки прожив у Санкт-Петербурзі, де й помер у 1831 році; похований на Смоленському євангелічному кладовищі, надгробок не зберігся.

Його творчий спадок включає знаменитий полонез «Грім перемоги, лунає», численні пісні, мелодраму «Фінгал», музику до трагедій «Владислав», «Дебора», «Цар Едіп», урочисту кантату «Te Deum Laudamus», дві редакції Реквієму, комічні опери й близько 30 популярних російських пісень. Він став одним із творців російського романсу, розвинув жанр «трагедії на музиці» та збагатив російську симфонічну й театральну традицію увертюрами, антрактами та музикою до драматичних вистав.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.