Пабло Девернін

Пабло Девернін-і-Леграс був кубинським піаністом, який народився у 1823 році та став однією з помітних постатей музичного життя Куби XIX століття. Він здобув першу музичну освіту на батьківщині під керівництвом французького педагога Хуана Федеріко Едельмана, який мав значний вплив на формування його піаністичної техніки та музичного світогляду. Згодом, у 1842 році, Девернін продовжив навчання в Парижі у відомого майстра Фрідріха Вільгельма Калькбреннера, а також брав уроки у Сигізмунда Тальберга, одного з найвидатніших віртуозів свого часу.

У Європі він виступав у складі фортепіанного тріо разом зі скрипалем Жаном Жозефом Відалем та віолончелістом Огюстом Франкконом, демонструючи високий професіоналізм і здобуваючи прихильність публіки. Пізніше Девернін гастролював у Іспанії разом зі своїм співвітчизником Фернандо Арісті, зокрема виступивши перед королевою Ізабеллою II, що стало важливою подією в його творчій кар’єрі. У 1847 році він повернувся на Кубу, де активно займався організацією музичних заходів і сприяв розвиткові місцевого музичного середовища.

У 1854 році він разом з Арісті та Ніколасом Руїсом Еспадеро приймав на Кубі одного з провідних американських композиторів XIX століття Луї Моро Готшалка, що засвідчило його включеність у міжнародні мистецькі контакти. На межі 1860–1870-х років Девернін переїхав до Нью-Йорка, де працював музичним педагогом і став одним із перших учителів Едуарда Макдауелла, майбутнього видатного американського композитора. Таким чином він долучився до формування американської фортепіанної школи.

У приватному житті Девернін був одружений із Кароліною Гальдос, племінницею відомого письменника Беніто Переса Гальдоса. Подружжя виховало чотирьох синів, один з яких, Пабло Девернін-і-Гальдос, став видатним державним діячем, обіймав посаду посла Куби у США, а згодом — Державного секретаря Куби. Сам Пабло Девернін-і-Леграс помер 1 березня 1910 року, залишивши помітний слід у музичній історії Куби та міжнародних культурних зв’язках.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.