Паскуале Кафаро

Паскуале Кафаро, відомий також під прізвиськом Каффар’єлло, народився 8 лютого 1715 року в Сан-П’єтро-ін-Галатіна у королівстві Неаполя. Попри волю батьків, які прагнули бачити його юристом і відправили на навчання до Неаполя, його природний музичний талант був помічений маркізом Одьєрна. Саме за його підтримки Кафаро отримав можливість здобути повноцінну музичну освіту, що визначило його подальшу долю.

23 грудня 1735 року Кафаро вступив до консерваторії П’єта деї Туркіні, де навчався у провідних неаполітанських майстрів — Нікола Фаґо, Леонардо Лео та Лоренцо Фаґо. Уже під час навчання він почав викладати гармонію та контрапункт, що свідчило про виняткові здібності молодого музиканта. У 1744 році він закінчив освіту та продовжив працювати у своїй альма-матер як педагог, поєднуючи викладацьку діяльність з композиторською практикою.

У 1745 році Паскуале Кафаро дебютував як композитор ораторією «Розкаяння блудного сина». Справжнього успіху він досяг 26 грудня 1751 року, коли на сцені театру Сан-Карло в Неаполі була поставлена його перша опера «Гіперместра» на лібрето П’єтро Метастазіо. Протягом своєї кар’єри він створив сім опер-серіа, які були високо оцінені сучасниками.

11 липня 1759 року Кафаро був призначений секондо маестро капели при консерваторії П’єта деї Туркіні, змінивши на цій посаді Джироламо Абоса, і працював там до 1781 року, а з 1785 року обіймав посаду екстраординарного секондо маестро. Його професійний авторитет продовжував зростати: 25 серпня 1768 року король Фердінандо IV призначив його позаштатним маестро королівської капели, а з 1771 року, після смерті Джузеппе де Майо, він став капельмейстером королівської капели Неаполя.

З отриманням статусу придворного композитора Кафаро дедалі більше зосереджувався на створенні церковної та камерної музики, припинивши писати сценічні твори. Він був також консультантом державних королівських театрів, успадкувавши цю роль від Йоганна Крістіана Баха, та очолив королівський театр Сан-Карло. Йому було довірено навчання співу та гри на клавесині королеви Марії Кароліни, що додатково засвідчило його високий престиж при дворі. Його придворні обов’язки змушували багато часу проводити у королівських резиденціях Портичі, Казерта, Персано, що зменшувало можливості для викладання у консерваторії.

Учнями Кафаро були такі видатні музиканти, як Джакомо Трітто, Франческо Бьянкі, Анджело Таркі та Оноре Франсуа Лангле, що підкреслює його значний внесок у розвиток європейської музичної педагогіки. Саме Трітто фактично замінив його в консерваторії після 1785 року, коли придворні обов’язки Кафаро стали надто вимогливими.

До найпомітніших його оперних творів, окрім «Гіперместри», належать також «Disfatta di Dario» та «L’Olimpiade», які зміцнили його позицію серед найвизначніших представників неаполітанської оперної школи. Його духовна музика охоплює не лише ораторії, а й мотети та меси, що збагатили італійський сакральний репертуар XVIII століття.

Паскуале Кафаро помер у Неаполі 23 жовтня (за іншими джерелами 25 жовтня) 1787 року. Його поховали в церкві Монтесано, у капелі Святої Цецілії, поруч із могилою Алессандро Скарлатті, що стало символічним визнанням його місця серед великих майстрів неаполітанської школи. Його творчий доробок, що включає опери, ораторії, кантати та численні церковні й камерні композиції, посів важливе місце в історії італійської музики XVIII століття.

Connections

This figure has 5 connections in the art history graph.