П’єтро Коппола

П’єтро Антоніо Коппола народився 11 грудня 1793 року в Кастроджованні, нині місті Енна, у королівстві Сицилія, у сім’ї композитора й капельмейстера Джузеппе Копполи та його другої дружини Фелічії Кастро да Леонфорте. Музичні здібності хлопчика проявилися дуже рано, хоча батько спершу не бажав бачити його музикантом. У 1795 році родина переїхала до Катаниї, де впродовж семи років П’єтро навчався під керівництвом старшого брата Франческо. Коли юнак у дванадцять років уже мав кілька вокальних та інструментальних творів, батько визнав його талант і протягом наступних п’яти років особисто займався його музичною освітою.

Юний Коппола швидко здобув популярність серед місцевої аристократії як виконавець. Існує переказ, що він був одним із перших учнів молодого Вінченцо Белліні. У 1810 році він успадкував батькову посаду концертмейстера та директора муніципального театру Катаниї, де працював до 1832 року. Приблизно у 1815 році Коппола переїхав до Неаполя й вступив до консерваторії Санта-Марія-делла-П’єта-деї-Туркіні, де навчався у Феделе Фенаролі та Ніколі Цінгареллі. Його перша опера-буф «Син розбійника» була поставлена 18 січня 1816 року в Неаполі, а того ж року в Катанії відбулася прем’єра опери «Артале Арагонський».

На початку творчого шляху композитор створив багато духовних творів, частина яких не збереглася, зокрема «П’ять гімнів на честь Святої Агати», написані між 1821 та 1830 роками. У 1825 році він представив свою першу оперу-серіа «Судьба», яка не отримала належного визнання публіки, але продовжив роботу в цьому жанрі, створивши «Ахілла в Скіросі». У 1832 році Коппола зайняв посаду диригента оркестру театру Сан-Карло в Неаполі, де в 1833 році була поставлена його опера «Венеціанський гондольєр, або Ті, що зневажають кохання».

У 1830-х роках композитор суттєво розширив свій творчий доробок. Він написав оперу «Красуня Челеста дельї Спараді», поставлену в Мілані в 1837 році, а також взяв участь разом із Доницетті, Пачіні, Меркаданте та Ваккаї у створенні «Кантати на смерть Марії Малібран», уперше виконаної 1838 року в театрі Ла Скала. Того ж року в Ла Скала відбулася прем’єра його опери «Поштар із Лонжюмо». Ці події зміцнили його авторитет серед провідних італійських композиторів доби.

Значним успіхом відзначилася опера «Ніна, божевільна від кохання», прем’єра якої відбулася 14 лютого 1835 року в Римі. Твір здобув популярність і протягом двох років був поставлений на сценах шістнадцяти театрів Італії, а також у Лісабоні, Відні, Одесі, Керкірі, Барселоні, Мадриді, Нью-Йорку, Буенос-Айресі та Гавані. У 1839 році французька версія опери під назвою «Єва» була поставлена в паризькому театрі Опера-Комік. Наступні твори, зокрема «Ілінезі» та «Свято троянд», також здобули прихильність публіки й утвердили за Копполою репутацію талановитого композитора.

Коппола працював у багатьох європейських театрах, зокрема у Відні, Мілані, Римі та Лісабоні. У 1839 році він представив у Лісабоні оперу «Джованна I, королева Неаполя», за що був удостоєний звання члена Королівської консерваторії. Того ж року його призначили довічним диригентом оркестру театру Сан-Карлуш, де він створив оперу «Інес де Кастро». У 1840–1847 роках композитор написав низку нових опер, серед яких «Ельф», «Сирота, дочка ґвельфів» та «Фінгал», а також здобув звання почесного композитора Академії святої Цецилии.

У 1853 році в Лісабоні відбулася прем’єра його останньої опери «Кільце Соломона». За кілька років до цього, у 1858 році, його портрет було розміщено в університеті Катаниї поруч із портретами найвидатніших мешканців міста, а на цю подію була навіть відчеканена пам’ятна золота монета. Після повернення до Катаниї у 1865 році Коппола став почесним членом місцевих наукових товариств, а на його честь був названий вид молюсків Cerithiopsis Coppolae. У цей період він створив ораторію «Маттафія-переможець», подаровану місту.

У 70 років композитор одружився з удовою, яка народила йому двох дітей. У 1871 році він остаточно повернувся до Італії, де працював капельмейстером собору в Новарі й створив кілька духовних композицій.

З 1873 року Коппола мешкав у Катанії, де займав почесні посади в музичних установах міста. У цей період він присвятив себе духовній музиці, написав «Месу» на честь Святої Агати, «Реквієм» для церемонії перепоховання Белліні, а також свій останній твір — кантату «Вільний голос». Його творчість була високо оцінена сучасниками, а бюст композитора роботи Сальваторе Грімальді встановили в саду Вінченцо Белліні.

П’єтро Антоніо Коппола помер 13 листопада 1876 року в Катанії. Його творча спадщина включає шістнадцять опер, одну ораторію, дві кантати, а також численні духовні та вокальні твори, що забезпечили йому місце серед найвизначніших італійських композиторів свого часу.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.