П'єтро Гульєльмі

П'єтро Алессандро Гульєльмі був італійським композитором, народженим 9 грудня 1728 року в Массі, у герцогстві Масса і Каррара. Він походив з відомої музичної династії, яка з XVI до XIX століття працювала при герцогському дворі. Його батько, Якопо Маркантоніо Гульєльмі, був капельмейстером герцогської капели і першим наставником П'єтро, навчаючи його грі на фаготі та альте, а мати, Джулія з роду Ґуерра, також походила з місцевої музичної родини. Старший брат Доменіко, священник, органіст і майбутній капельмейстер кафедрального собору Масси, відкрив йому шлях до клавесина та контрапункту, і вже в дитинстві П'єтро проявив себе як музичний вундеркінд.

Ще юнаком Гульєльмі був прийнятий до оркестру герцогського театру в Массі. На ранньому етапі його освіту підтримував герцог Масси, який навіть оплатив приватні уроки у композитора Джакомо Пуччіні-старшого, пра-прадіда Джакомо Пуччіні. Завдяки подальшій підтримці герцога Альдерано Чібо та герцогині Річчарди Гонзаґи він у 1746 році вступив до відомої неаполітанської консерваторії Санта-Марія-ді-Лорето. Там навчався у Франческо Дуранте поряд з такими майбутніми майстрами, як Джованні Пазієлло та Доменіко Чімароза. У 1750 році П'єтро отримав посаду маестрино, а після завершення навчання в 1754 році почав самостійну музичну кар’єру.

У 1755 році він вперше заявив про себе як оперний композитор у Турині, що заклало підвалини його майбутньої популярності, а вже в 1757 році дебютував у Неаполі комічною оперою-буффа «Сапожник-мощенник» на сцені театру Фьорентині. Протягом наступних п’яти років він створив десять комічних сценічних творів, здебільшого для неаполітанських театрів, за винятком інтермецо «Багата трактирниця», поставленого в римському театрі Капраника. Перший його твір у жанрі опера-серіа — «Тіт Манлійо» — був представлений у 1763 році в римському театрі Арджентіна, що значно зміцнило його репутацію серед італійських композиторів.

У 1762 році Гульєльмі був запрошений до Дрездена як диригент оперної трупи, де його роботи мали значний успіх. Наступні роки стали для нього періодом активних мандрів і творчого зростання: він працював у Флоренції, Падуї, Турині та Венеції, здобуваючи дедалі більшу популярність. За свідченнями сучасників, особливо прихильно його приймали в Німеччині. Осінню 1767 року він переїхав до Лондона, де зайняв посаду композитора та диригента Королівського театру і поставив пастиччо «Тигран», що стало його першою лондонською прем’єрою. Його твори виконувалися при дворах Саксонського курфюрста в Дрездені, герцога Брауншвейзького, у театрі князя Міклоша Йосипа Естергазі та на сценах Російської імперії.

Повернувшись у 1772 році до Італії, Гульєльмі продовжив створювати опери для театрів Північної Італії — у Венеції, Римі, Турині та Мілані. Восени 1776 року він повернувся до Неаполя, де працював до 1793 року, спираючись на свій великий досвід і майстерність. Протягом цього періоду він створив численні духовні, драматичні та святкові композиції, серед яких виділяються такі твори, як «La madre de’ Maccabei», «Debora e Sisara», «La Passione di Gesù Cristo» та інші важливі зразки релігійної музики.

3 березня 1793 року П'єтро Алессандро Гульєльмі був призначений капельмейстером Юліанської капели в соборі Святого Петра в Римі. Тут він багато працював у сфері церковної музики, створивши численні духовні твори, які доповнили його вже значний доробок. Він залишався на цій посаді до самої смерті 18 листопада 1804 року.

Творча спадщина композитора вражає своїм обсягом: близько 100 опер, 17 ораторій і кантат, близько 20 камерних творів, 12 церковних композицій та численні симфонії. Його музика, зокрема у жанрі dramma giocoso та commedia per musica, часто вирізнялася природною граційністю й гумором, що наближало його до стилістичних досягнень Чімарози. Двоє з його синів — П'єтро Карло та Джакомо — також здобули визнання у музичному світі. Гульєльмі вважається одним із найважливіших представників італійської оперної традиції XVIII століття, чия музика здобула широку популярність у Європі та вплинула на наступні покоління композиторів.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.