Петро Столярський

Петро Соломонович Столярський (при народженні Пейсах-Пінхас Шльомович) — видатний радянський скрипаль-педагог, народний артист Української РСР (1939). Народився 30 листопада 1871 року в містечку Липовець Київської губернії (нині — Вінницька область України) у багатодітній єврейській родині. Його батько був музикантом-клезмером і створив сімейний ансамбль. З 14 років Петро навчався у відомого педагога Отакара Шевчика, а згодом у Варшаві — у Станіслава Барцевича. Він є засновником першої в СРСР спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей, відкритої в Одесі у 1933 році, яка сьогодні носить його ім'я.

Щоб заробляти на життя, Столярський влаштувався до оркестру провінційної театральної трупи, з якою і приїхав до Одеси. Диригент оркестру Марк Черняховський познайомив його з композитором Миколою Лисенком, а той, у свою чергу, привів молодого музиканта до українського композитора та віолончеліста Петра Сокальського. У 1890 році Столярський закінчив Одеське училище Російського музичного товариства по класу скрипки Йосипа Карабульки. Серед його вчителів був також Еміль Млинарський, учень Леопольда Ауера.

Протягом 1898–1919 років Петро Столярський працював в оркестрі Одеського оперного театру. У 1910-х роках він керував «Приватними музичними скрипковими курсами П. Ш. Столярського». Його педагогічна діяльність розпочалася в Одеській консерваторії у 1920 році, де він згодом отримав звання професора. Саме тут повною мірою розкрився його унікальний дар викладача, що приніс йому світову славу.

Серед його перших учнів, що здобули всесвітнє визнання, був Натан Мільштейн. Школа Столярського виховала цілу плеяду видатних скрипалів, серед яких Давид Ойстрах та його майбутня дружина Тамара Ротарева, Борис та Михайло Гольдштейни, Михайло Вайман, Михайло Фіхтенгольц, Єлизавета Гілельс, Едуард Грач, Самуїл Фурер, Роза Файн, Валерій Климов. Його учнем був також майбутній композитор Оскар Фельцман. Французький скрипаль Жак Тібо казав: «Педагогіка Столярського — те, чим має пишатися світове мистецтво».

У 1933 році Столярський здійснив свою мрію, заснувавши першу в Радянському Союзі спеціальну музичну школу-десятирічку для обдарованих дітей. Цей навчальний заклад став унікальним центром виховання юних талантів. У 1939 році за видатні заслуги Петро Столярський був удостоєний звання народного артиста УРСР, а також обраний депутатом Одеської міської ради. З початком Великої Вітчизняної війни його евакуювали до Свердловська.

В евакуації у Свердловську він продовжував займатися з дітьми, зокрема з сином Давида Ойстраха Ігорем. У цей період він тяжко хворів і переніс операцію. Звістка про звільнення рідної Одеси 10 квітня 1944 року принесла йому велику радість, проте новина про те, що окупанти спалили будівлю його музичної школи, остаточно підірвала його здоров'я. Петро Столярський помер 29 квітня 1944 року в Свердловську. Його поховали на Михайлівському кладовищі, але згодом місце поховання було втрачене.

Особистість Петра Столярського знайшла відображення в літературі. Ісаак Бабель у своєму оповіданні «Пробудження» вивів його під ім'ям педагога Загурського, який створив «фабрику вундеркіндів». Костянтин Паустовський у романі «Час великих очікувань» зобразив його прототипом Наума Токаря. Пам'ять про видатного педагога увічнена в Одесі: на фасаді будинку № 8 по вулиці Пушкінській, де він жив, встановлено меморіальну дошку, а 2 вересня 2016 року на Алеї Зірок Одеси з'явилася зірка на його честь.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.