Райнхард Каїзер

Райнхард Каїзер — німецький оперний композитор і впливова постать доби пізнього бароко, який працював здебільшого в Гамбурзі. Він створив понад сто опер, значною мірою сприяв становленню німецької оперної традиції і брав участь у трансформації жанру з середньобарокової манери до пізньобароко через нові види арій, оркестровки та драматургії. У зрілі роки він також звернувся до церковної музики.

Каїзер народився 9 січня 1674 року в Тойхерні в родині органіста Ґотфріда Каїзера та отримав ґрунтовну музичну освіту в Лейпцизькій школі Святого Томи, де його наставниками були Йоганн Шелле та Йоганн Кунау. Уже в юності продемонстрував ранню композиторську обдарованість, створивши музику до пасторалі «Ісмена» та перші опери для сцени в Брауншвейгу й Гамбурзі. У 1694 році став придворним композитором герцога Брауншвейг-Вольфенбюттеля, а згодом утвердився як провідний майстер оперного театру Oper am Gänsemarkt, де реформував діяльність установи, перетворивши її на комерційний театр із регулярними виставами.

На початку XVIII століття Каїзер створив одну з перших протестантських страстних ораторій «Кривавий і помираючий Ісус» на слова Крістіана Фрідріха Хунольда, а пізніше — низку інших великих духовних творів, серед яких Brockes-Passion та Lukas-Passion. Його оперний стиль вирізнявся мелодичною винахідливістю, майстерним володінням речитативом і складною, інколи новаторською оркестровкою. Сучасники порівнювали його талант із майстерністю Алессандро Скарлатті, а Маттезон називав Каїзера «царем пісні», підкреслюючи його вплив на німецьку оперу демократичного спрямування.

Між 1717 і 1727 роками композитор активно працював у Копенгагені, де отримав звання королівського капельмейстера та поставив оперу «Ulysses». Пізніше він повернувся до Гамбурга, де в 1728 році обійняв посаду кантора й органіста собору Святої Марії, присвятивши останні роки життя переважно церковній музиці. Під час візиту до Росії 1731 року він написав «Російські пісні з варіаціями» для двох скрипок і баса. Останньою його оперою стала «Цирцея» (1734), яка підсумувала його сценічну діяльність.

Хоча після смерті Каїзера його творчість була надовго забута, у XX–XXI століттях вона пережила відродження: провідні ансамблі старовинної музики, зокрема «Берлінська академія старовинної музики» під орудою Рене Якобса, здійснили сучасні постановки та записи його опер, серед яких особливе місце посідає «Крез» (1710). Завдяки цьому Каїзер знову повернув собі місце одного з найвизначніших композиторів німецького бароко.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.