Рудольф Сёркін

Рудольф Сёркін (англ. Rudolf Serkin; 28 березня 1903, Еґер, Австро-Угорщина, нині Хеб, Чехія — 8 травня 1991, Ґілфорд, штат Вермонт) — американський піаніст і педагог. Його виконавський стиль вирізнявся цілісністю та вірністю класичній традиції; він здобув широку славу як один із найвидатніших інтерпретаторів музики Людвіга ван Бетховена у ХХ столітті.

Народився в Богемії в єврейській родині. Був сином кантора Мордка Сёркіна (уродженця Дісни) та Августи Шаргель. У дев’ятирічному віці його відправили на навчання до Відня, де він студіював композицію в Йозефа Маркса та фортепіано в Ріхарда Роберта; у 12 років дебютував із оркестром Віденської філармонії.

У 1918–1920 роках Сёркін навчався композиції в Арнольда Шенберга й активно брав участь у шенбергівському «Товаристві приватних музичних виконань», яке організовувало концерти новітньої музики. Від 1920 року мешкав у Берліні, багато концертував у Німеччині та інших країнах Європи — як із сольними програмами, так і в дуеті зі скрипалем Адольфом Бушем та з Квартетом Буша; згодом він одружився з донькою Буша Ірен.

Після приходу нацистів до влади в Німеччині Сёркін разом із родиною Бушів переїхав до Швейцарії. Протягом 1930-х років він і Буш дедалі активніше виступали у США; зокрема 1936 року Сёркін дав перший концерт із Нью-Йоркським філармонійним оркестром під орудою Артуро Тосканіні, а 1937 року зіграв перший сольний концерт у Карнеґі-голі. Успіх цих виступів і прихильність критики дали змогу Сёркіну з початком Другої світової війни остаточно закріпитися у США.

В Америці він продовжував інтенсивно концертувати й здійснювати записи; зокрема в березні 1972 року відзначив своє 100-те виступлення з Нью-Йоркським філармонійним оркестром виконанням Першого фортепіанного концерту Йоганнеса Брамса. Як педагог Сёркін разом із Адольфом Бушем 1951 року заснував літню музичну школу та фестиваль у Марлборо, діяльність яких сприяла розвиткові й популяризації камерного виконавства у США.

Багато років Сёркін викладав фортепіано в Кертісовському інституті музики, а в 1968–1976 роках очолював цей навчальний заклад. Важливою віхою його дискографії став записаний у Лондоні під керуванням Клаудіо Аббадо цикл фортепіанних концертів Моцарта; також відзначали його глибокі інтерпретації творів Бетховена й Брамса та «могутнє», класично первозданне звучання у виконанні.

Найбільше офіційне визнання серед записів Сёркіна отримала зроблена разом із Мстиславом Ростроповичем інтерпретація двох сонат Брамса для віолончелі та фортепіано, відзначена премією «Ґреммі» (1984) як найкращий камерний запис року. Він був удостоєний низки професійних і державних нагород, зокрема Президентської медалі Свободи — однієї з найвищих відзнак у США; серед його семи дітей — відомий американський піаніст Пітер Сёркін. Зазначається також, що на російському виданні 2-CD «Дирижує Бруно Вальтер» Бетховенівський Концерт № 5, записаний 1941 року з Нью-Йоркським філармонійним оркестром, насправді виконує Рудольф Сёркін, хоча це не вказано в плейлистах.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.