Тетяна Ніколаєва

Тетяна Петрівна Ніколаєва (Ніколаєва-Тарасевич; 4 травня 1924, Бежиця, Брянська губернія, РСФСР — 22 листопада 1993, Сан-Франциско, США) — радянська російська піаністка, композиторка, педагогиня та громадська діячка. Лауреатка Сталінської премії I ступеня (1951) і народна артистка СРСР (1983).

Народилася в Бежиці (нині в межах Брянська). Грати на фортепіано почала з трирічного віку. У 1937–1941 роках навчалася в Центральній музичній школі при Московській консерваторії імені П. І. Чайковського у класі О. Б. Гольденвейзера; тоді ж почала складати музику. Через складне матеріальне становище родини працювала концертмейстеркою у Вищому училищі військових капельмейстерів (1943–1945) та в ЦМШ (1945–1946).

Московську консерваторію закінчила 1947 року як піаністка (клас О. Б. Гольденвейзера) та 1950 року як композиторка (клас В. Я. Шебаліна, згодом — Є. К. Голубєва), а 1953 року завершила аспірантуру. Перший сольний концерт дала 1942 року, а з 1945 року була солісткою Московської філармонії.

1950 року здобула головну нагороду Міжнародного конкурсу імені Й. С. Баха в Лейпцигу, приуроченого до 200-річчя від дня смерті композитора; у складі журі був Дмитро Шостакович. Надалі Ніколаєва стала першою виконавицею «24 прелюдій і фуг» Шостаковича, а дружба між композитором і піаністкою тривала все життя. У 1942–1993 роках зіграла близько 3000 концертів, виконавши приблизно 1000 творів 74 авторів.

Її репертуар охоплював усі клавірні твори Й. С. Баха (зокрема «Добре темперований клавір», «Мистецтво фуги», токати, партити, «Гольдберг-варіації», Французькі та Англійські сюїти, клавірні концерти), 32 фортепіанні сонати й 5 концертів для фортепіано з оркестром Л. ван Бетховена, а також твори Д. Скарлатті, В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Р. Шумана, Ф. Ліста, Й. Брамса, Б. Бартока, П. Гіндеміта, І. Стравінського, С. Рахманінова, О. Скрябіна, С. Прокоф’єва, М. Мясковського, Є. Голубєва. Їй присвячували твори, зокрема «Слов’янський концерт» Б. Лятошинського, Третій концерт для фортепіано з оркестром Є. Голубєва, концерт А. Ешпая, сонати Ан. М. Александрова та інші.

Зробила понад 50 грамплатівок і близько 20 компакт-дисків (фірма «Мелодія» та низка закордонних компаній), записувала, зокрема, Баха (включно з «Мистецтвом фуги») та альбом із усіма сонатами Бетховена. За виконання музики Р. Шумана 1971 року була відзначена премією Роберта Шумана в НДР. На Заході широка відомість прийшла до неї наприкінці життя: після розпаду СРСР вона здійснила тури Європою та Америкою і була прийнята з великим успіхом; третій запис «24 прелюдій і фуг» Шостаковича (1991) приніс премію Gramophone в інструментальній категорії.

Член КПРС з 1956 року. З 1959 року викладала в Московській консерваторії на кафедрі спеціального фортепіано (з 1965 — професорка, з 1985 — завідувачка кафедри). Серед її учнів — О. Батагов, М. Євсєєва, Т. Левітіна, М. Петухов, Н. Луганський, Т. Пікайзен, С. Сенков, Б. Шагдарон, Г. Ширинська, О. Яблонська, Г. Торма (Угорщина). Вела активну громадську діяльність: була депутаткою Московської міськради, працювала в Радянському комітеті захисту миру, була віцепрезиденткою асоціації дружби з країнами Латинської Америки, членкинею Спілки композиторів СРСР, входила до редакційної ради видавництва «Радянський композитор», працювала в журі міжнародних конкурсів, публікувала статті в пресі та, зокрема, була членкинею журі конкурсу піаністів Сантандера Паломы О’Ші (1990).

13 листопада 1993 року під час виконання «24 прелюдій і фуг» Шостаковича на концерті в Сан-Франциско зазнала крововиливу в мозок і була змушена перервати виступ. Померла 22 листопада 1993 року. Похована в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 3). Батько — Петро Миколайович Ніколаєв, провізор і палкий любитель музики; мати — Зоя Аполлонівна Ніколаєва (уроджена Єропкіна), професійна музикантка, випускниця Московської консерваторії (клас Гольденвейзера). Чоловік — Кирило Львович Тарасевич, син — Кирило.

Як композиторка створила, зокрема, кантату «Пісня про щастя» (1950), Симфонію (1955, друга редакція 1958), «Картину “Бородінське поле”» (1968), фантазію «Із російської поезії» (1975), два концерти для фортепіано з оркестром (№1, 1950; №2, 1966), «Вальс-капричіо» для скрипки з оркестром (1960), Концерт для скрипки з оркестром (1972), Поему для віолончелі з оркестром (1960), камерні твори (фортепіанний квінтет, струнний квартет, тріо для флейти, альта і фортепіано), сонатини та сонати для різних інструментів і фортепіано, фортепіанні сонати (№1, 1949; №2, 1977), «Варіації пам’яті М. Я. Мясковського» (1951), «Поліфонічну тріаду» (1949; друга редакція 1966), «24 концертні етюди» (1953), «Дитячий альбом» (1958), цикл «Шалды-балды» (1974), вокальні цикли та романси на вірші О. Пушкіна, М. Лермонтова, Є. Баратинського та інших, музику до драматичних вистав і до фільму «Жінка в мистецтві» (1970), а також каденції до фортепіанних концертів Й. Гайдна (1966).

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.