Томмазо Траетта
Томмазо Траетта був видатним італійським композитором XVIII століття та одним із ключових представників неаполітанської оперної школи. Він народився 30 березня 1727 року в місті Бітонто та з юності виявляв надзвичайні музичні здібності. Навчався в Неаполі в найвідоміших майстрів свого часу — Ніколи Порпори, Франческо Дуранте та Леонардо Лео, що суттєво сформувало його композиторську техніку та художній світогляд. У 1748 році він закінчив консерваторію Санта-Марія-де-Лорето, після чого швидко здобув увагу музичної спільноти.
Перший великий успіх до Траетти прийшов у 1751 році, коли його опера «Фарнак» була поставлена в неаполітанському театрі Сан-Карло. Його подальші оперні твори, створені на лібрето Гольдоні, Метастазіо, Апостоло Дзено та інших авторів, здобули популярність у Римі, Венеції, Мілані, Флоренції та Вероні. У цей період він зблизився з композитором Нікколо Йомеллі, який підтримував його творчі пошуки та сприяв професійному зростанню.
У 1759 році Траетта отримав престижну посаду композитора при дворі герцога Філіппа Бурбонського в Пармі. Тут він мав змогу поглиблено експериментувати з драматургією та оркестровкою, водночас перебуваючи під впливом новаторських тенденцій французької та австрійської опери, зокрема творів Жана-Філіпа Рамо та Крістофа Віллібальда Глюка. Важливу роль у його творчих пошуках відіграв перший міністр Гійом дю Тійо, який активно підтримував реформаторські прагнення композитора. Плідною була й співпраця з лібретистом Карло Інноченно Фругоні, що сприяла створенню творів із розширеною роллю хору, п’ятиактною структурою та французькими сценічними ефектами. У 1760-х роках Траетта особисто відвідував постановки своїх опер у Відні та Маннгеймі, що розширило його міжнародну репутацію.
Після смерті герцога Парми у 1765 році композитор переїхав до Венеції, а згодом, у 1769–1775 роках, працював у Санкт-Петербурзі при дворі імператриці Катерини II, змінивши на цій посаді Бальдассаре Галуппі. У Російській імперії він адаптував свої попередні опери, значно розширюючи роль хору та ансамблів і змінюючи оркестровку відповідно до смаків петербурзької сцени. Саме тут з’явилися оновлені та нові версії його значущих творів, серед яких «Антігона», що пізніше здобула нове життя на європейських сценах. За переказами, оприлюдненими Траетта-Асоціацією в Бітонто, композитор залишив Петербург під загрозою переслідування, оскільки нібито розгнівав імператрицю, включивши у фінал «Антігони» музику з політичними підтекстами; його лібретист був отруєний, тоді як сам Траетта встиг виїхати.
Після завершення роботи в Петербурзі Траетта прагнув продовжити успіх у Лондоні, однак там він не отримав очікуваного визнання. Він написав для британської сцени опери «Гермондо» (1776) та «Телемако» (1777), проте це не змінило ставлення публіки. Невдовзі він повернувся до Венеції, де, попри попередню славу, також не здобув колишньої популярності. Останні роки його життя були позначені творчими пошуками, але й поступовим відходом від широкої публічної діяльності.
Композитор помер у Венеції 6 квітня 1779 року. Попри труднощі останніх років, він залишив по собі значний музичний спадок, що включає опери, ораторії, мотети та інші твори. Траетта став одним із реформаторів оперного жанру, прагнучи зменшити надмірну віртуозність та повернути драматичну виразність, поєднавши традиції неаполітанської школи з французькими та німецькими впливами, а також використовуючи новаторське трактування оркестру та мотивного розвитку.
Окреме місце в історії займає його син Філіппо Траетта, який також став композитором. Народившись у Венеції в 1777 році, він емігрував до Сполучених Штатів Америки, де заснував перші у країні вищі музичні навчальні заклади та написав першу американську оперу «The Venetian Maskers». Таким чином музична спадщина родини Траетта поширилася далеко за межі Європи.
Connections
This figure has 3 connections in the art history graph.