Віра Разумовська

Віра Харитонівна Разумовська народилася 22 вересня 1904 року в Єлисаветграді. З 1914 року вона займалася фортепіано у Генріха Густавовича Нейгауза в Єлисаветграді. У 1919 році Разумовська закінчила жіночу гімназію. У 1921 році переїхала до Києва і вступила до Київської консерваторії в клас Генріха Нейгауза, закінчивши її за один рік. Випускний іспит пройшов блискуче, і у 18 років Разумовська отримала диплом вільного художника.

З 1923 по 1925 рік працювала в Київській консерваторії викладачем спеціального фортепіано. У цей же час вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, піаністом Абрамом Давидовичем Логовинським, видатним виконавцем творів Скрябіна. У 1925 році Віра Харитонівна переїхала до Москви, де вела активну громадську та концертну діяльність, виступала з концертами-лекціями.

У 1926 році вона вступила до Ленінградської консерваторії до Леоніда Володимировича Ніколаєва. У 1933 році закінчила також аспірантуру консерваторії і одразу стала її викладачем. У 1933 році отримала звання доцента, а в 1946-му — професора.

У 1932 році її відправили до Варшави на Другий міжнародний конкурс імені Шопена як одну з найкращих піаністок Радянського Союзу. У 1933 році Віра Харитонівна брала участь у Всесоюзному конкурсі, де грала з великим успіхом і отримала другу премію (перше місце тоді посів Еміль Гілельс). З цього часу ім'я Разумовської стало відомим серед широкої публіки. З 1938 року і до кінця концертної діяльності вона була солісткою Ленінградської філармонії.

Три воєнні роки Віра Харитонівна провела в Ташкенті, куди евакуювали Ленінградську консерваторію. Після повернення з евакуації Разумовська давала концерти в Ленінградській філармонії, їздила з концертами до Москви. Померла Віра Харитонівна 17 червня 1967 року після важкої тривалої хвороби.

Віра Харитонівна була музикантом найвищої культури, видатним інтерпретатором романтичної музики. Однією з її відмінних рис було виняткове володіння мистецтвом звуку. Основу репертуару піаністки складали твори Шопена, також вона багато грала сонати Бетховена, Метнера, твори Шумана, Брамса. Про виконавську спадщину Віри Разумовської можна судити за нечисленними записами, переважно з концертів у Малому залі філармонії.

У 1938 році Дмитро Шостакович так писав про творчий образ піаністки: «Її гра справила надзвичайно сильне враження. Разумовській притаманні висока музикальність, надзвичайної краси звук, значний діапазон володіння інструментом — від найтоншого piano до звучного і виразного forte, чудова техніка. Весь цей багатий арсенал Разумовської служить у неї найпочеснішій меті виконавця, а саме глибокому проникненню в задум композитора і донесенню його до слухача... Гра Разумовської — це саме творчість». Високо цінували її майстерність Берта Рейнгбальд, Регіна Горовіц («З часів мого брата я такої гри не чула») та Олександр Гольденвейзер («Гаррі, я чую запах польових квітів. Вона чарівниця і чаклунка»).

Після війни піаністка спрямувала свої творчі прагнення на педагогічну діяльність, понад 30 років викладаючи в Ленінградській консерваторії. Серед учениць Віри Харитонівни немає помітних лауреатів, але є ціла низка музикантів-педагогів, зокрема Ліна Михайлівна Бершадська, Євсей Зак, Марина Веніамінівна Вольф, Михайло Лебідь, Юрій Растопчин, Марина Веніамінівна Смирнова та Марія Гамбарян.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.