Віктор Мержанов

Віктор Карпович Мержанов — видатний російський піаніст та педагог, удостоєний звання Народного артиста СРСР у 1990 році. Він народився в Тамбові, де розпочав свою музичну освіту в місцевому училищі під керівництвом Соломона Старикова та Олександра Полторацького. У 1936–1941 роках навчався в Московській консерваторії в класах Самуїла Фейнберга (фортепіано) та Олександра Гедіке (орган), закінчивши заклад із відзнакою. Його ім'я золотими літерами вписане в історію консерваторії та викарбуване на її мармуровій стіні поруч з іменами Олександра Скрябіна та Сергія Рахманінова.

Міжнародне визнання прийшло до музиканта у 1945 році, коли він розділив першу премію зі Святославом Ріхтером на Третьому Всесоюзному конкурсі піаністів. У 1946 році Мержанов став солістом Московської філармонії, а в 1949 році посів десяте місце на IV Міжнародному конкурсі піаністів імені Шопена у Варшаві. За свою 60-річну сценічну кар'єру піаніст дав понад 2000 концертів у Росії, Європі, США, Китаї та інших країнах, виступаючи з такими диригентами, як Лорін Маазель, Курт Зандерлінг, Кирило Кондрашин та Євген Свєтланов.

Репертуар Мержанова охоплював твори від епохи бароко до сучасної музики, включаючи композиції Баха, Бетховена, Прокоф'єва та Шостаковича. Він був відомим пропагандистом сучасної класичної музики; зокрема, Сергій Прокоф'єв особисто обрав його для прем'єрного виконання своєї Шостої сонати. Записи піаніста виходили на радянському лейблі «Мелодія», а також у США, Італії та Японії.

Значну частину життя Віктор Мержанов присвятив викладанню, будучи професором Московської консерваторії з 1947 року до самої смерті, а також професором Тамбовського інституту імені Рахманінова. Він виховав плеяду лауреатів міжнародних конкурсів. Крім того, Мержанов був членом журі понад 40 міжнародних змагань, заснував Конкурс імені Рахманінова та зробив значний внесок у розвиток музею Рахманінова в маєтку Іванівка. Помер музикант 20 грудня 2012 року в Москві і був похований на Новодівичому кладовищі.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.