Вінченцо Пінторно

Вінченцо Марія Пінторно був італійським диригентом і музичним педагогом, народженим 31 січня 1862 року в Чефалу. Він походив із давнього аристократичного роду та з ранніх років здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту, спочатку закінчивши семінарію у рідному місті, а згодом Палермську консерваторію як флейтист, де отримав диплом із золотою медаллю. Під час навчання він також опанував контрапункт і оркестровку під керівництвом двох видатних наставників – Пʼєтро Платанія та Антоніо Паскуллі, що значно вплинуло на формування його професійного стилю.

Після завершення навчання у 1883 році Пінторно переїхав до Мілана, де активно виступав як флейтист у приватних салонах, зокрема у салоні Клари Маффей, що належала до відомої родини графів Каррара Спінеллі. Тут він познайомився з Антоніно Пальмінтері, Антоніо Сконтріно, Альберто Фавара, а також підтримував дружні стосунки з Джакомо Пуччині та П’єтро Масканьї. Згодом він недовго викладав гру на флейті й фортепіано в Музичному ліцеї Пезаро, демонструючи перші кроки у своїй майбутній педагогічній діяльності.

На початку 1890-х років Пінторно повернувся до Мілана та розпочав кар’єру диригента, беручи участь у важливих оперних сезонах театрів «Манцоні», «Каркано» та «Даль Верме», де успішно диригував «Севільським цирульником», «Еліксиром кохання», «Чарівницею» та у 1889 році «Трубадуром». Він зав’язав дружні контакти з Артуро Тосканіні та отримав довіру видавця Еміліо Тревеса, який запросив його диригувати оперою «Gringoire» Антоніо Сконтріно. У 1892 році, до сторіччя з дня народження Джоаккіно Россіні, йому доручили сформувати два хори загальною чисельністю 450 осіб для виконання «Stabat Mater» і «Молитви» з «Мойсея», які диригував Джузеппе Верді.

У 1893–1896 роках він обіймав посаду головного диригента оперного театру «Сан-Карлуш» у Лісабоні, де здобув значний авторитет і був нагороджений королем Португалії орденом Христа. Після завершення роботи в Португалії він повернувся до Італії, де продовжив активну діяльність як диригент у низці провідних театрів, включно з туринським «Альф’єрі», флорентійським «Нуово» та «Перґола», неаполітанським «Сан-Карло», генуезьким «Карло Феліче» та Туринським королівським театром. Упродовж останніх п’ятнадцяти років XIX століття він продиригував понад сорок опер, демонструючи інтелектуальну гнучкість та вишуканість інтерпретації.

Особливо важливим етапом його кар’єри стала робота у Міланській консерваторії, де він викладав вокал з 1903 по 1932 рік. Він відмовився від двох виграних конкурсів на кафедри співу у Венеції та Неаполі, бажаючи залишитися в Мілані. Як педагог Пінторно виховав цілу плеяду талановитих співаків, серед яких Анджело Скандіані, згодом директор театру «Ла Скала», Єлена Ніколаї та тенор Етторе Чеза Бʼянкі. Завдяки своїм методикам і глибокому розумінню вокального мистецтва він став одним із найшанованіших викладачів свого часу.

У 1921–1928 роках Пінторно також працював хормейстером міланського оперного театру «Ла Скала», сприяючи зміцненню його міжнародного авторитету. Після завершення викладацької діяльності у 1932 році він залишався в Мілані до 1942 року, а потім переїхав до Рима до доньки Франки, щороку проводячи літні місяці у рідному Чефалу.

На відзначення його сторіччя в Чефалу було влаштовано урочисті святкування, а в Римі він був прийнятий на приватній аудієнції у Папи Івана XXIII. Він прожив довге життя, насичене творчими звершеннями, і помер у рідному Чефалу 14 березня 1968 року у віці 106 років, залишивши помітний слід в історії італійської музичної культури.

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.