Володимир Софроницький

Володимир Володимирович Софроницький народився 25 квітня (8 травня) 1901 року в Санкт-Петербурзі в родині інтелігентів: його батько був викладачем математики та фізики, а мати походила з родини, пов’язаної з іконописцем В. Л. Боровиковським. У 1903 році сім’я переїхала до Варшави, де юний Софроницький розпочав навчання грі на фортепіано. Спочатку він навчався у А. В. Лебедєвої-Ґецевич, а згодом, за порадою О. К. Глазунова, продовжив заняття у професора Варшавської консерваторії А. Михаловського. Навіть після повернення сім’ї до Санкт-Петербурга в 1913 році він продовжував уроки в Польщі, щомісяця приїжджаючи на заняття до початку Першої світової війни.

У 1916 році Софроницький вступив до Петроградської консерваторії в клас Леоніда Миколайовича Ніколаєва, де його однокурсниками були Дмитро Шостакович і Марія Юдіна. Композицію він вивчав у М. О. Штейнберга. У 1917 році його однокурсницею стала Олена Скрябіна, донька композитора Олександра Скрябіна, з якою він одружився у 1920 році. Під час навчання він активно концертував і здобув широке визнання. У 1921 році успішно закінчив консерваторію, отримавши найвищу нагороду за випускний концерт, який став одним із найяскравіших вражень музичної молодості Шостаковича.

1928 року Софроницький здійснив гастрольне турне до Парижа, де його талант був високо оцінений. Там він заприятелював із Сергієм Прокоф’євим і Миколою Метнером. Після цього він лише раз виїжджав на Захід — за особистим розпорядженням Сталіна, щоб виступити на Потсдамській конференції 1945 року. У 1930 році він повернувся до Ленінграда і розпочав педагогічну діяльність; у 1936 році отримав звання професора, а в 1938 — ступінь доктора музики. У 1937 році дав серію з 12 концертів, охопивши програмою музику від Букстехуде до Шостаковича.

Під час блокади Ленінграда Софроницький дав історичний концерт у грудні 1941 року, виступаючи в театрі при температурі три градуси нижче нуля, у рукавичках з обрізаними пальцями. У квітні 1942 року його евакуювали «повітряним мостом» до Москви через виснаження. З того ж року він став професором Московської консерваторії. Серед його учениць була Валентина Душинова, яка згодом стала його другою дружиною. У 1942 році він отримав звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР, Сталінську премію та орден Леніна.

Повоєнні роки стали періодом розквіту його концертної діяльності. Він часто виступав у Москві та Ленінграді, а особливе місце посіли цикли концертів 1949 та 1953 років, присвячені ювілеям Ф. Шопена та Ф. Шуберта. Його гру шанувальники називали «музичним гіпнозом», «поетичною нірваною», «духовною літургією». Попри славу, Софроницький вів доволі замкнений спосіб життя, спілкуючись тільки з найближчим оточенням. У 1950-х роках через хворобу йому доводилося переривати концертну діяльність.

Останні концерти Софроницький дав у січні 1961 року — в музеї Скрябіна та в Малому залі Московської консерваторії. 29 серпня 1961 року він помер після важкої хвороби. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві. Від першого шлюбу мав дітей Олександра і Роксану, від другого — дочку Вівіану. Він залишив значний творчий спадок і вважається одним із найвизначніших радянських піаністів, які суттєво вплинули на розвиток фортепіанної культури XX століття. Особливо відомий своїми інтерпретаціями музики Р. Шумана, С. Рахманінова та А. Скрябіна. Крім музичної діяльності, Софроницький прославився як автор паліндромів, демонструючи блискучий лінгвістичний талант.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.