Ванда Ландовська

Ванда Ландовська була видатною польською піаністкою, клавесиністкою та музичною педагогинею, яка стала ключовою постаттю у відродженні клавесина в першій половині XX століття. Народжена у Варшаві в єврейській родині адвоката Мар'яна Ландовського та Евеліни Лаушевич, вона з ранніх років проявляла музичний талант. Навчалася у Варшавській консерваторії під керівництвом Яна Клечинського та Александра Міхаловського, а згодом, у 1896–1900 роках, студіювала композицію в Берліні у Генріха Урбана.

У 1900–1912 роках Ландовська жила в Парижі, де викладала у консерваторії Schola Cantorum як піаністка та працювала над своєю знаковою книгою «Старинна музика». Саме в цей період остаточно сформувалося її прагнення повернути клавесину статус автентичного інструмента музики XVIII століття. У 1903 році вона дебютувала як клавесиністка, а з 1906 року активно гастролювала Європою, двічі виступала в Росії, де її гру слухав Лев Толстой. Вона також брала участь у «Російських історичних концертах» Сергія Дягілєва, що вплинуло на подальше використання старовинної музики у балетному мистецтві.

У 1912 році Ландовська переїхала до Берліна, де за підтримки Германа Кречмара відкрила перший у новітній історії спеціальний клас клавесина у Вищій школі музики. Її діяльність суттєво вплинула на становлення інструмента в академічному навчанні. Повернувшись до Парижа в 1920 році, вона продовжила масштабну концертну діяльність і в 1925 році заснувала власну Школу старовинної музики, перетворивши свій дім у Сен-Ле-Ла-Форе на важливий центр музичної освіти.

У міжвоєнний період Ландовська здобула французьке громадянство та активно гастролювала Європою і США. На початку Другої світової війни вона залишалася під Парижем, працюючи над записами музики Баха і Скарлатті, попри небезпеку бомбардувань. У 1940 році, рятуючись від нацистського переслідування, вона разом зі своєю ученицею і супутницею Деніз Ресту втекла через Португалію до США. Її колекція інструментів та бібліотека були пограбовані, однак у Нью-Йорку з 1941 року вона розгорнула активну концертну, педагогічну та лекторську діяльність, яку продовжувала до останніх місяців свого життя.

Одним із найважливіших внесків Ландовської став розвиток «концертного клавесина». Вона вважала традиційний камерний клавесин надто слабким для великих залів, тому в 1912 році фірма «Плейель» побудувала інструмент за її специфікаціями. Новий тип клавесина мав збільшені розміри, 16-футовий регістр, металеву раму, а також рояльну клавіатуру і педалі. Вона активно заохочувала сучасних композиторів писати для нового інструмента; серед тих, хто відгукнулися, були Мануель де Фалья та Франсіс Пуленк, які створили концерти для клавесина спеціально для неї.

Репертуар Ландовської охоплював твори найважливіших композиторів XVIII століття, зокрема Баха, Генделя, Куперена, Рамо та Карла Філіппа Емануеля Баха. У 1931 році вона здійснила перший запис «Гольдберг-варіацій» на клавесині, що стало визначною подією в історії звукозапису. Вона також виконувала клавесинні твори композиторів XX століття. Її музикознавча спадщина була підготовлена до публікації Деніз Ресту, однією з її найближчих учениць.

Серед учнів Ландовської були визначні музиканти, які в подальшому вплинули на розвиток клавесинного та раннього музичного виконавства: Аліса Елерс, Эта Харіх-Шнайдер, Едит Вайс-Манн, Ралф Кіркпатрік, Рафаель Пуйяна, Еме ван де Віле, Казімєж Флатау та інші. Її вплив на відродження старовинної музики та становлення автентичного виконавства лишається значним і сьогодні. Ванда Ландовська померла 16 серпня 1959 року в Лейквіллі, штат Коннектикут, залишивши по собі величезну спадщину як виконавиця, педагогиня та реформаторка музичного мистецтва.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.