Вільгельміна Шрёдер-Деврієнт

Вільгельміна Генрієтта Фрідеріке Марія Шредер-Деврієнт — видатна німецька оперна співачка (сопрано) та акторка, визнана однією з найвидатніших вокалісток XIX століття. Народилася 6 грудня 1804 року в Гамбурзі у творчій родині співака Ернста Фрідріха Людвіга Шредера та акторки Софії Шредер; поет Йоганн Вольфганг Гете був її троюрідним братом. Її сценічний шлях розпочався дуже рано: вже у п'ять років вона виступала в ролі танцюючого амура, а в десять стала учасницею дитячого балету Горшельта у Відні. Згодом Вільгельміна перейшла до драматичного театру, дебютувавши у 15 років у віденському Бургтеатрі в ролі Аріції («Федра» Расіна). Після навчання вокалу, у 1821 році вона з великим успіхом виконала партію Паміни у «Чарівній флейті» Моцарта, а в 1822 році її інтерпретація Леонори у «Фіделіо» Бетховена принесла їй славу однієї з провідних сопрано Європи.

У 1823 році вона переїхала до Дрездена, де стала провідною солісткою опери. Вона товаришувала з Карлом Марією фон Вебером і виконала головну партію в дрезденській прем'єрі його «Евріанти». Особливе місце в її кар'єрі посідала співпраця з Ріхардом Вагнером, якого вона надихнула своїм виступом у 1835 році. Вільгельміна стала першою виконавицею партій Адріано («Рієнці»), Сенти («Летючий голландець») та Венери («Тангейзер»). Вагнер високо цінував її сценічне мистецтво й присвятив їй есе «Про акторів і співаків».

Особисте життя співачки було тісно переплетене з творчістю та дружбою з видатними музикантами, зокрема з Кларою Шуман, з якою вони познайомилися ще 1832 року в Парижі. Клара вважала Вільгельміну своїм «ідеалом у мистецтві», особливо захоплюючись її роллю у «Фіделіо». Після першого шлюбу з актором Карлом Деврієнтом (1823–1828) та втрати опіки над дітьми, співачка активно гастролювала. У 1847 році вона уклала другий шлюб із саксонським офіцером Давидом Оскаром фон Дерінгом, однак цей союз швидко розпався через фінансові махінації чоловіка. Повернувшись до Дрездена у 1848 році, вона тісно співпрацювала з родиною Шуманів: 14 жовтня на приватній вечірці вона вперше виконала повний вокальний цикл «Любов і життя жінки» (володіючи оригінальним рукописом твору), а в сезоні 1848/49 років взяла участь у п'яти концертах разом із Кларою Шуман та скрипалем Францом Шубертом. Під час спільної поїздки до Лейпцига у січні 1849 року їхня дружба стала ще ближчою.

Активна участь у Дрезденському повстанні 1849 року перервала її кар'єру: співачка була змушена тікати до Парижа, що заваділо їй взяти участь у прем'єрі «Лоенгріна». У 1850 році вона вийшла заміж утретє — за лівонського поміщика Генріха фон Бока. Подружжя мешкало в маєтках Трікате (Латвія) та Лооді (Естонія), але 1852 року повернулося до Німеччини. У 1856 році співачка відновила публічні виступи як камерна виконавиця. Попри проблеми з голосом, вона планувала масштабне повернення на сцену в сезоні 1858/59 і вмовила Клару Шуман акомпанувати їй, хоча піаністка спочатку вагалася через вокальний спад подруги. Останній концерт відбувся 6 березня 1859 року в Лейпцигу; подальше погіршення здоров'я та депресія не дозволили їй реалізувати мрію про відродження німецької пісні.

Вільгельміна Шредер-Деврієнт померла 26 січня 1860 року в Кобурзі й була похована на цвинтарі Трінітатіс у Дрездені. Її вплив на музичне мистецтво зберігся і після смерті: молодий співак Юліус Штокгаузен, який чув її виконання пісень Шумана, перейняв естафету популяризації німецької Lied і через рік після її смерті вперше публічно виконав присвячений їй цикл Шумана «Любов поета» («Dichterliebe»). В історії вона залишилася як «королева сліз» та одна з найвпливовіших трагедійних оперних актрис, хоча посмертно їй помилково приписували авторство скандальних еротичних мемуарів.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.