Владислав Шпільман

Владислав Шпільман народився 5 грудня 1911 року в Сосновці, у тодішньому Царстві Польському, в єврейській родині музикантів: його батько Шмуель Шпільман був скрипалем, а мати Естера Раппапорт — піаністкою. Він зростав у творчій атмосфері разом із братом Генріком та сестрами Регіною і Галиною. У 1929 році Шпільман закінчив Варшавську консерваторію під керівництвом Олександра Міхаловського, а вже у 1931 році здобув стипендію для продовження навчання в Берлінській вищій школі музики, де його наставниками були Артур Шнабель та Франц Шрекер. Після приходу до влади нацистів у Німеччині в 1933 році він повернувся до Польщі та розпочав роботу на Варшавському радіо, паралельно займаючись композицією симфонічної та кіномузики.

У передвоєнні роки Шпільман концертував із всесвітньо відомими скрипалями — Романом Тотенбергом, Броніславом Гімпелем, Генриком Шерінґом та Ідою Гендель. 23 вересня 1939 року він виконав останній живий концерт на Польському радіо перед його закриттям у зв'язку з німецькою окупацією. У 1940 році родина Шпільманів опинилася у Варшавському гетто, куди їхній будинок було включено, тож їм не довелося переселятися. Під час «Великої Акції» в серпні 1942 року вся родина була спрямована на депортацію до Треблінки, однак Владислава врятував знайомий єврейський поліцейський Іцхак Хеллер, який витягнув його з колони. Батьків, сестер і брата він більше ніколи не побачив.

Після втечі з гетто в лютому 1943 року Шпільман переховувався у знайомих, зокрема в Анджея Богуцького та його дружини Яніни. Він змінив кілька укриттів і чудом пережив численні небезпеки, включно з підпалом будинку в серпні 1944 року, коли він ледь не загинув від отруєння. Після придушення Варшавського повстання Шпільман залишився майже єдиним мешканцем у центрі міста, виживаючи в руїнах та страждаючи від голоду. У листопаді 1944 року його випадково знайшов німецький офіцер Вільгельм Хозенфельд, який, упізнавши в ньому піаніста, сховав його на горищі та забезпечував їжею до відступу німецьких військ.

Після війни Шпільман протягом двадцяти років працював на Варшавському радіо та продовжував концертну діяльність. Він створив нові симфонічні твори, написав близько тисячі пісень, серед яких «Дощ», «Тихая ніч», «Нет счастья без любви», «Красный автобус», «Завтра будет хороший день». Окремо він створив понад п’ятдесят дитячих пісень, музику до фільмів, радіопостановок та позивні для Польської кінохроніки. Разом із Броніславом Гімпелем і Тадеушем Вронським він заснував «Варшавський квінтет», який дав понад дві тисячі концертів у різних країнах. У 1961 році Шпільман став організатором Міжнародного фестивалю пісні в Сопоті.

У 1946 році були видані його мемуари «Гибель города», підготовлені Єжи Вальдорфом, однак через цензуру образ Вільгельма Хозенфельда було змінено. У 1998 році син Анджей опублікував розширене німецьке видання «Das wunderbare Überleben», що згодом з'явилося і англійською під назвою «Pianist». У 2002 році Роман Поланскі екранізував мемуари у фільмі «Піаніст», який отримав численні міжнародні нагороди, включно з трьома «Оскарами».

Особисте життя Шпільмана було тісно пов’язане з музикою. У 1950 році він одружився з Галиною Гжежнаровською, молодшою за нього на сімнадцять років. У шлюбі народилося двоє синів — Кшиштоф та Анджей, причому останній став відомим музикантом. Галина пережила чоловіка на двадцять років. Шпільман помер 6 липня 2000 року у Варшаві у віці 88 років, залишивши значну музичну та культурну спадщину.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.