Вольдемар Баргіль
Вольдемар Баргіль (3 жовтня 1828, Берлін — 23 лютого 1897, Берлін) — німецький композитор і музичний педагог, професор. Належав до кола музикантів середини й другої половини ХІХ століття, чия творчість розвивалася в традиціях німецького романтизму.
Народився в родині вокального й фортепіанного педагога Адольфа Баргіля та піаністки і співачки Маріанни Тромліц, онуки відомого флейтиста Йоганна Георга Тромліца. Маріанна раніше була одружена з Фрідріхом Віком, тож зведеною сестрою Баргіля була Клара Шуман; дружба з нею та її чоловіком Робертом Шуманом відіграла помітну роль у його кар’єрі.
Початкову освіту отримав під керівництвом батька, згодом навчався у Зиґфріда Дена. У дитинстві співав у берлінському кафедральному хорі під орудою Фелікса Мендельсона. У 1846–1849 роках навчався в Лейпцизькій консерваторії, де його наставниками були Моріц Гауптман, Фердинанд Давид, Іґнац Мошелес, Юліус Ріц і Нільс Ґаде.
Від 1850 року приватно викладав у Берліні, певний час працював у Кельнській консерваторії, а з 1865 року очолив музичну школу в Роттердамі. У 1870 році одружився зі своєю ученицею Жанною Ерміною Турс, дочкою органіста Бартоломеуса Турса.
У 1874 році на запрошення Йозефа Йоахіма повернувся до Берліна, щоб викладати композицію в Берлінській вищій школі музики, а з 1876 року став професором. Баргіля вважали одним із найавторитетніших музичних педагогів свого часу; серед його учнів — Лео Блех, Леопольд Ґодовський, Чарлз Мартін Лефлер, Петер Раабе, Ернст Фрідріх Карл Рудорф, Павло Федорович Юон та інші.
Композиторська мова Баргіля формувалася в руслі традицій Роберта Шумана і Фелікса Мендельсона, при цьому відзначали також безпосередній вплив Людвіґа ван Бетговена. Найважливішою частиною його спадщини вважають камерно-ансамблеві твори, зокрема струнні квартети, фортепіанне тріо та октет. Серед відомих опусів — симфонія до мажор (op. 30), концертна увертюра «Медея» (op. 22), увертюра до «Прометея» (op. 16), адажіо для віолончелі з оркестром (op. 38), а також духовні й хорові композиції: псалми 13 (op. 25), 23 (op. 26), 96 (op. 33) і 61 (op. 43), а також «Весняні пісні» (op. 35, op. 39).
Connections
This figure has 8 connections in the art history graph.