Яків Зак

Яків Ізраїльович Зак — видатний радянський піаніст і педагог, Народний артист СРСР. Він народився в Одесі в родині міщан. Початкову музичну освіту здобув в Одеському музично-театральному технікумі, а згодом навчався в Музично-драматичному інституті імені Л. ван Бетховена (нині Одеська національна музична академія) у класі М. Старкової. Також вивчав гармонію та поліфонію у М. Вілінського, а навички камерного ансамблю опановував під керівництвом П. Столярського. У 1932–1935 роках удосконалював свою майстерність у Школі вищої художньої майстерності при Московській консерваторії у класі Генріха Нейгауза.

Концертна діяльність піаніста розпочалася у 1935 році, коли він здобув третю премію на II Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців. Світове визнання прийшло до Якова Зака у 1937 році після тріумфальної перемоги на III Міжнародному конкурсі піаністів імені Ф. Шопена у Варшаві, де він отримав першу премію та спеціальний приз за найкраще виконання мазурок. Його гра характеризувалася віртуозністю, художньою глибиною та особливою делікатністю підходу до музичного твору.

Яків Зак вів активну гастрольну діяльність, виступаючи в СРСР та багатьох країнах світу, зокрема у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та інших. Окрім сольних концертів, він виступав у камерних ансамблях, зокрема з Квартетом Великого театру, та у відомому фортепіанному дуеті з Емілем Гілельсом. Його репертуар був надзвичайно широким і включав твори Бетховена, Шуберта, Брамса, Шопена, а також усі фортепіанні концерти М. Метнера. Він здійснив записи творів Прокоф'єва, Рахманінова, Равеля та інших композиторів.

Особливе місце у творчості піаніста займала сучасна музика. Він став першим виконавцем багатьох творів радянських композиторів, серед яких фортепіанні концерти Є. Голубєва та Ю. Левітіна, сонати Д. Кабалевського та В. Білого, сюїти М. Коваля та М. Чулакі. Також Яків Зак є автором низки статей і методичних праць, присвячених питанням фортепіанного виконавства та творчості колег-музикантів.

З 1935 року і до кінця життя Яків Зак викладав у Московській консерваторії, де з 1947 року обіймав посаду професора, а з 1965 року — завідувача кафедри фортепіано. Він виховав цілу плеяду видатних піаністів, серед яких Микола Петров, Елісо Вірсаладзе, Євген Могилевський, Валерій Афанасьєв та багато інших. Музикант неодноразово був членом журі престижних міжнародних конкурсів. Помер 28 червня 1976 року в Москві.

Connections

This figure has 8 connections in the art history graph.